Про людську пасивність і громадський активізм



  • У реєстраційних анкетах на участь у вебінарах Світу Громад є таке питання: Що вам не дає спокійно спати вночі, що повязано з Вашою прфесійною діяльністю?. Приблизно 80% відповідей можна звести до одного слова/речення «Пасивність і безініціативність людей»

    Донедавна в моїй парадигмі світу теж домінував поділ на суспільно активних і пасивних громадян. Звідки взялася ця парадигма? Хороше питання, але коли працюєш в громадському секторі, не часто рефлексуєш, щоб на нього відповісти, бо головне - активізм.

    Але ця парадигма тріснула після появи гри Світ Громад. За рахунок чого?
    Вся справа у Енергії.

    В грі "Світ громад" є така цінна штука як Енергія, що дає можливість здійснити певну кількість індивідуальних дій гравцю. До прикладу, піти додатково попрацювати, чи поїхати на відпочинок. Чим більше енергії у гравця, тим більше дій він може здійснити. Енергію не можна просто так купити, вона приходить з певними життєвими обставинами, витрачається індивідуально гравцем і відновлюється на початку наступного раунду.

    В реальному житті з людиною відбувається те саме - зранку вона як правило бадьора (якщо вчасно лягла спати і на вечір не бухала), зранку поснідала - підзарядилася калоріями, щоб виконати якусь роботу. Якщо працювати і не закидатися снеками, то під обід людина вже втомлена, важко концентрується, і йде на обід, щоб трохи відпочити, знову закинутися калоріями, щоб мати можливість продуктивно допрацювати другу половину дня. Рівень енергії у людини протягом дня не однаковий. І йде енергія переважно на якісь процеси, які вимагають розумової концентрації, думання, подолання перешкод. Там де є можливість оптимізації, автоматизації, організм включає автопілот, і економить енергію. Наприклад, на робочих зустрічах, на яких від тебе нічого не залежить, ти не розумієш, для чого ти тут, людський організм автоматично запускає режим імітаційної присутності (навіщо витрачати даремно енергію).

    Може вся справа все таки в енергії?

    Соціально активні люди мають її більше (від природи, хоча тут теж питання - природа цієї природи :)), або ж повязані з меншою кількістю сфер, де потрібно витрачати енергію.
    Коли у вас немає дітей, зобовязань перед іншими людьми, у вас більше можливостей витратити енергію на якусь громадську активність. І навпаки, якщо у вас багато зобовязань, ви погано спите, хтозна як харчуєтесь, не розумієте звідки і як приходить ця енергія, ви змушені долати щодня додаткові перешкоди - на візку, відстоювати свої законні права, руйнувати стереотипи, то ви дуже уважно вибираєте на що тратити цю дорогоцінну енергію або - вигораєте (витрачаєте більше енергії, ніж генеруєте - типова хвороба громадських активістів)

    Поділ на активних і пасивних - це деструктивна світоглядна парадигма.
    Навіть дискримінаційна. Набагато продуктивніша парадигма - включені/залучені і виключені/незалучені члени громади. Однак треба памятати, що є різні рівні залучення і залучення теж коштує дуже багато енергії. Чим вищий рівень залучення, тим більше енергії потрібно від людини на те, щоб перебувати у цьому процесі.

    Будьмо реалістами, не можуть всі бути однаково залученими у певний процес. Та і не потрібно, щоб так було. Але замість того, щоб когось називати пасивним, подумайте краще:

    • Які потреби у цієї людини? На що зараз ця людина витрачає свою життєву енергію? Може її варто розвантажити і чимось допомогти? Звільнити трохи часу, щоб вона могла взяти участь у нашому проекті? Якщо людина живе у перманентному стресі, то швидше за все він пожирає більшу частину енергії людини і не дає їй повноцінно жити і бути включеною соціально?
    • Які суспільні барєри пожирають енергію? Транспорт? Соціальні стереотипи? По дебільному сконструйований публічний простір? Брак публічного простору?
    • Чи є у Вашій громаді простір для включення людей, яких ви прагнете залучити? Чи володієте ви навичками залучення? Чи готові Ви до того, що почуєте від людей те, що вам не сподобається?
    • А може те, що ви пропонуєте позбавлене сенсу? І люди знаючи це просто в такий спосіб дають вам знати, що проблема, до вирішення якої ви хочете залучити інших, висмоктана з пальця?

    Перед тим як вішати ярлики може варто почати з списку питань :)?
    До речі, якраз гра Світ Громад - це напростіша форма зрозуміти членів своєї громади. Що в них у голові, на що витрачають життєву енергію. І вже знаючи це, можна розробляти способи і варіанти їх залучення у певний процес. А такі формати роботи є.

    І забудьте словосполучення «Активні громадяни». Залучені громадяни - більш осмислений і злозумілий концепт.

    Тому один з шляхів до більшого залучення людей - це звільнення їх уваги від непотрібної, енергозатратної, безсенсовної діяльності. Автоматизація рутинних процесів, раціональна і прагматична робота з людьми - непоганий вектор для початку роботи у сфері їх залучення до різних суспільних завдань 🙂

    PS

    Драбина громадянської участі Шеррі
    0_1552577054711_IIPU Handouts.jpg

    Вперше з проблемою того, що «не всі форми громадянської участі однаково корисні» зіштовхнулася Шеррі Арнштайн — американська дослідниця і громадська активістка, яка розробила типологію рівнів участі і представила її у вигляді влучної метафори. «Драбина громадянської участі» — саме так називалася стаття Арнштайн, опублікована у 1969 році в контексті руху за права дискримінованих груп, зокрема афроамериканців, у Сполучених Штатах. Прагнення державних інституцій продемонструвати свою зацікавленність у співпраці із цією категорією громадян, спровокувало збільшення кількості інструментів залучення і низку гучних заяв про те, що усі вони «дієві і демократичні». Щоби не дати ввести себе в оману, Арнштайн запропонувала розбити ефемерне поняття «громадянської участі» на три рівні: І. Неучасть; ІІ. Символічні заходи; ІІІ. Громадянська влада, які в свою чергу розбиваються ще на 8 «сходинок».

    Піднімаючись цими сходинками суспільство піднімається від найнижчих — маніпулятивних — щаблів псевдодемократії до справжньої громадянської участі, яка для Арнштайн є синонімом громадянського управління. Оскільки текст статті наразі не доступний українською мовою, а переказ буде неточним, подаю переклад фрагменту з поясненням до кожного щабля участі:

    «Найнижчі сходинки драбини — це (1) Маніпуляція і (2) Терапія (тобто заспокоєння замість вирішення проблеми). Ці дві сходинки описують рівні „неучасті“, які були вигадані для того, аби підмінити справжню участь. Їх реальна ціль — не надати громадянам можливостей для участі в розробці чи втіленні програм, а відкрити для можновладців способи „повчати“ та „зцілювати“ учасників.

    Третя і четверта сходинки — (3) Інформування та (4) Консультування — прогресують до рівня „символічних заходів“, які дозволяють незаможнім слухати та виражати свою точку зору. Коли політики пропонують їх для участі широкому загалу, громадяни справді можуть почути і бути почутими. Але в цих умовах вони не можуть бути певні того, що можновладці справді дослухаються до їхніх думок. Коли участь обмежена лише цими рівнями, то немає логічного завершення, розвитку „м’язів“ громади, а отже, впевненості учасників у тому, що непривабливий статус кво їхньої групи буде змінений.

    Сходинка (5) Примирення — це просто найвищий рівень символічних заходів, тому що правила цієї гри дозволяють незаможним радити, але залишають за державою право вирішувати.

    Вище на драбині знаходяться сходинки громадської влади з більшою можливістю впливу на прийняття рішень. Громадяни можуть укладати стосунки (6) Партнерства, які дозволять їм домовлятися та шукати компроміси із представниками державної влади. Найвищі щаблі займають (7) Делегування повноважень та (8) Громадський контроль, тобто той рівень розвитку громадянської участі, коли незаможні громадяни отримують більшість голосів в процесі прийняття рішень, чи навіть всі повноваження з управління.»

    Джерело: MISTOSITE